Джерело: Ліга БІЗНЕС
Хоча 2020 рік ознаменувався як рік без документальних податкових перевірок, судами розглядались тисячі податкових спорів. За 2020 рік судами розглянуто 24,3 тисячі справ на загальну суму 79,1 млрд гривень. Загальна статистика показує, що близько 58% справ розглянуто на користь ДПС. Однак, статистика по позовним заявим щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень все ж на користь платників податків, оскільки з 9,8 тисяч розглянутих справ, в 5,7 тисяч справ рішення винесені на користь платників податків на загальну суму 22,52 млрд гривень.
Не дивлячись на мораторій, контролюючий орган сконцентрував свою увагу на фактичних перевірках, зокрема фактичних перевірках підакцизних товарів, що стало певним викликом для бізнесу.
Пропонуємо розглянути ті судові рішення, які, на нашу думку, ілюструють певні тенденції в податкових спорах і на основі яких, в подальшому, буде базуватись судова практика.
- Строки звернення до суду щодо оскарження рішень
Строк звернення до суду при оскарженні рішень контролюючих органів є дискусійним питанням останніх декількох років. Якщо раніше суди чітко дотримувались роз’яснень Листа ВАСУ від 01.11.2011 р. № 1935/11/13-11 і встановлювали, що суди повинні вирішувати питання на користь платника податків і застосовувати пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який передбачає більш тривалий строк для звернення до суду, а саме 1095 днів, а норма пункту 56.19 ПК України взагалі вважались «мертвою». То в кінці 2019 року ситуація перевернулась з ніг на голову.
Верховний суд у Постанові від 11 жовтня 2019 року по справі № 640/20468/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85033140) встановив абсолютно інший підхід до трактування цього питання і вийшов з того, що до таких правовідносин повинен застосовуватись принцип правової визначеності. Який, на думку суду, слугує для того, щоб суб’єкти владних повноважень могли чітко передбачати, що їх рішення не будуть скасовані після спливу установленого проміжку часу і не потребуватимуть вчинення будь-яких додаткових дій з боку суб’єкта владних повноважень.
Правова позиція Верховного суду полягала в тому, що строки звернення до суду після процедури адміністративного оскарження є коротшими, ніж звичайні строки. І поки це рішення стосувалось лише рішень контролюючих органів, що не пов`язані з нарахуванням грошових зобов`язань, платники податків не сильно переймались. Тим більше, що Верховний суд в постанові ВС від 3 квітня 2020 року у справі № 2540/2576/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88575707), визначив, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, яке оскаржено.
Ситуація змінилась вже під кінець 2020 року. Верховний суд в рамках справи № 500/2486/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93404515), застосував підхід, як і в Постанові від 11 жовтня 2019 року по справі № 640/20468/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85033140), та зазначив, що у випадку використання платником податків процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення -рішення, строком звернення до суду є місяць з дня закінчення такої процедури. Фактично, своїм рішенням, Верховний суд «оживив» норму підпункту 56.19 пункту 56 ПК України.
Тепер, користуючись процедурою адміністративного оскарження, пам’ятайте, що строки звернення до суду суттєво обмежені. І не дивлячись на вашу позицію, суди зможуть залишати позовну заяву без розгляду, якщо такий строк буде пропущено.
- Рішення про включення платника податків до списку ризикових порушує його права чи все ж ні?
Включення платника податків до списку ризикових стало новим трендом у взаємовідносинах бізнесу та контролюючих органів, відмінною рисою якого є непередбачуваність. І якщо оспорювання результатів податкової перевірки – це процес, при якому компанія може працювати і функціонувати, то визнання компанії ризикової повністю блокує можливість діяльності.
Проблемним в цьому питанні є те, що чим далі, тим більше складається враження, що СМКОР використовується контролюючим органом як інструмент, що дозволяє йому реагувати на будь-які ймовірні порушення податкового законодавства з боку платників податків, а не за його цільовим призначенням. На це неодноразово звертала увагу і Рада Бізнес-омбудсмена.
Хоча природа таких взаємовідносин є не новою, все ж залишається спірним питання щодо того, чи порушує рішення про відповідність платника податків критеріям ризиковості права та охоронювані законом інтереси платника податків. Що, в свою чергу, має фундаментальне значення для можливості оскаржувати ці рішення та забезпечувати позови шляхом зупинення їх дії. Адже при включенні платника податків до переліку ризикових бізнес не може вести господарську діяльність і виконувати договірні зобов’язання через систематичне блокування податкових накладних.
Розгляд такого питання відбувався Верховним судом в межах справи. №280/2284/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92075924). Суд знову прийшов до висновку, що визнання платника податків таким, що відповідає критеріями ризиковості на підставі оцінки податкової поведінки, не впливає на його господарську діяльність, не створює перешкод для цього, так само, як і не завдає шкоди його діловій репутації. До аналогічного висновку суд приходив і в рішенні по справі 240/3665/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87963343) від 02.03.2020 року.
Про що це говорить? Це означає, що у платника податків, скоріше за все, не вийде зупинити дію такого рішення під час судового розгляду у якості забезпечення позову. Тобто, поки судом буде розглядатись судова справа про визнання рішення протиправним та зобов’язання виключити платника податків з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку на додану вартість, діяльність платника податків буде заблоковано, що однозначно вплине на фінансові показники компанії.
На нашу ж думку, визнання платника податків таким, що відповідає критеріям ризиковості, як мінімум, завдає шкоду діловій репутації. Адже існують непоодинокі випадки, коли визнаючи ризиковим одне підприємство, контролюючий орган починає визнавати ризиковими і його контрагентів. При чому, як підставу для віднесення, визначає саме співпрацю з таким платником податків. Такі дії явно завдають шкоду діловій репутації, не кажучи уже про те, що просто блокують можливість для компанії вести господарську діяльність.
Одне можна сказати точно, 2020 рік показав, що питання ризиковості дуже болюче, а тому потребує негайного вирішення, зокрема:
- необхідно детально уточнити пункт 8 критеріїв ризиковості, який наразі є дуже розмитим;
- надати реальну можливість платнику податків захистити свої права шляхом прийняття участі під час розгляду комісією пояснень та поданих документів;
- мінімізувати можливість впливу людського фактору на включення платника податків до списку ризикових.
Штраф за неоприбуткування готівки в п’ятикратному розмірі. Чи вірно застосовується?
У свій час питання оприбуткування готівкових коштів було дуже гострим. Законодавство у сфері використання РРО завжди жахало штрафними санкціями за порушення. Всі пам’ятають сумнозвісний Указ Президента №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 р., яким передбачався штраф за неоприбуткування готівки у касах у 5-кратному розмірі неоприбуткованої або несвоєчасно оприбуткованої суми. Не дивлячись на те, що цей Указ був скасований 20.06.2019 р., проте ще в 2019 р. контролюючі органи радо застосовували до платників податків вказану санкцію, а спори з цих питань до сих пір перебувають в судах різних інстанцій.
Недосконалі положення цього Указу Президента дозволяли контролюючому органу трактувати його норми на власний розсуд, що в 99% випадків призводило до застосування штрафних санкцій, а позиція, висловлена Верховним судом у справі № 826/15290/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/71938790), тільки додавала податківцям впевненості.
Нарешті, Велика Палата Верховного суду у постанові від 20.05.2020 р. у справі №1340/3510/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90021610) дослідила це питання. У цій справі суд відступив від старої позиції і дійшов висновку, що положення Указу № 436/95 не можуть бути застосовані після 28 липня 1995 року до взаємовідносин щодо неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки. Такого висновку суд дійшов виходячи з того, що оскільки вже 28.07.1995 року набув чинності Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», то він припинив дію Указу Президента у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій.
Це рішення є дійсно проривним та позитивним у даному питанні. Враховуючи таку позицію Великої Палати, платники податків, які отримували рішення протягом останніх 3-х років, матимуть змогу звернутись із заявами про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинними і спробувати відстояти незаконно застосовані штрафні санкції.
В цілому, 2020 рік був цікавий для судової практики в податкових спорах, однак, сказати однозначно, що практика стала на користь платників податків – не можна. Деякі сталі позиції переходять із року в рік, що свідчить про позитивні тенденції. Серед них позиція, що податкова інформація не є належним доказом у розумінні діючого процесуального законодавства. Деякі, навпаки, змінюються не на користь платника податків, серед яких і позиція щодо скорочення строків на звернення до суду. А деякі позиції залишаються ситуативними, серед яких і позиції щодо фіктивної діяльності, яка в одному рішенні є несумісною з реальною господарською діяльністю, а в іншому – питання обходиться стороною.
Рішення та позиції, які були проаналізовані, дають зрозуміти загальні тенденції та підходи судів до взаємовідносин бізнесу і контролюючих органів. Зрозуміло, що кожна справа є індивідуальною і потребує індивідуального підходу, однак, в 2021 році все ж хочеться, аби Верховний Суд був більш послідовний в своїх позиція і дотримувався принципу правової визначеності, про який неодноразово писав в своїх рішеннях. Адже платник податків хоче прогнозувати свої дії, а не очікувати, що підходи будуть змінюватись двічі на рік.
